Іван Федоровия Карабиць. Пам'ятай про життя!
І.Ф.Карабиць - один з фундаторів Українського Фонду Культури
Заклади освіти, що носять ім'я І.Карабиця:
Заходи присвячені увічненню пам'яті І.Ф.Карабиця:
Відкритий конкурс української фортепіанної та вокальної музики
(м. Бахмут)
Відкритий конкурс-фестивальвиконавства
«КАРАБИЦЬ-ФЕСТ»
серед учнів ПСМНЗ
(м. Торецьк)
Vivere memento (Пам'ятай про життя)
Статті та спогади про Івана Карабиця
Книга, презентація якої відбулася 09.09.1999
в Артемівському музичному училищі
(з 2016 - Бахмутському коледжі мистецтв)
Дискографія
Иван Карабиц
Симфонические и камерные произведения.
Иван Карабиц
Концертино для 9 виконавців
Національний Ансамбль Солістів «Киівська Камерата».
Иван Карабиц
24 прелюдії для фортепіано
Заповіт Івана Карабиця
Фигура Ивана Карабица — особенная в украинской культуре, его имя еще при жизни было хорошо известно не только на Родине, но и далеко за ее пределами. Творческая деятельность Ивана Федоровича многогранна и разнообразна: за свой недолгий земной век (а отпущено ему было Богом всего 57 лет) Карабиц проявил себя как ярко одаренный самобытный композитор, талантливый дирижер, прекрасный педагог и выдающийся музыкально-общественный деятель. К какой бы сфере деятельности ни обратился художник, он везде смог сказать новое слово, открыть новые горизонты и проложить новые пути.
Иван Карабиц оставил фундаментальные творческие достижения во всех жанрах. Это три симфонии, две оратории, два концерта для фортепьяно с оркестром, три концерта для оркестра, большие симфоническо-хоровые опусы, среди которых такие жемчужины, как «Сад божественных песен» на стихотворении Г. Сковороды, «Vivere memento» на стихотворении И. Франко, «Заклинание огня», «Киевские фрески», вокальные циклы «На берегу вечности», «Мать» и другие произведения на стихотворении Б. Олийныка, более 50-ти эстрадных песен, музыка к художественным кинофильмам и театральным спектаклям.
Композитор чрезвычайно любил свою малую родину — Донетчину, где родился и вырос, сделал первые шаги на творческой ниве. Любовь к земле, боль за ее раны и, одновременно, гордость за нее проросли в его «Киевских фресках», «Пяти песнях об Украине», поэтории «Плач Екатерины», «Песнях Явдохи Зуихи», оратории «Земля моя по имени Донбасс», Концерте для оркестра №3 «Плач» и во многих других произведениях больших и малых форм. Чувства патриотизма композитор не скрывал никогда. Известный украинский поэт и общественный деятель, друг и творческий побратим Ивана Карабица Борис Олийнык назвал композитора «истинным патриотом Украины, но без экзальтации и разрывания вышитой сорочки на груди».
Активная позиция художника-гражданина, унаследованная Карабицем от своих учителей Бориса Лятошинского и Мирослава Скорика, вызывает к жизни произведения высокой этико-философской направленности и напряженного эмоционального тонуса, но часто и трагедийного пафоса. Композитора привлекали вселенские идеи постижения истории и современности, тайны мироздания и поиска истины, его волнуют извечные философские вопросы жизни, смерти и вечности. Как будто предчувствуя свой непродолжительный возраст, композитор ценил каждое мгновение своего пребывания на этой земле. Думы о вечном никогда не покидали его, а в авторской программе к одному из последних произведений он своей рукой напишет, что произведение возникло благодаря думам «о человеческом, о вечном и наивысшем утешении в единении с природой»...
Спадщина Івана Карабиця
Карабицю належить велика історична місія відкриття світові України музичної, мистецької, України, як держави, з величезними культурними традиціями і творчим потенціалом. Для багатьох ім’я Івана Федоровича асоціюється насамперед з Міжнародним музичним фестивалем «Київ Мюзик Фест», автором ідеї і постійним директором і художнім керівником якого був композитор від 1990 року і до останніх днів свого життя.
Другим дітищем І.Ф.Карабиця став Міжнародний благодійний фонд пам’яті В.Горовиця, одним із засновників якого композитор став у 1995 році, та Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті В.Горовиця, беззмінним головою журі якого також був Іван Федорович. Сам композитор говорив, що він щороку обробляє дві ниви, якими є «Київ Мюзик Фест» і конкурс Горовиця, і це вже стало стилем і способом його життя. Він з гордістю підкреслював, що це дає йому змогу спостерігати, як зростає музичне виконавство, як кожний конкурс приносить ціле сузір’я блискучих молодих виконавців, у т.ч. й українських, як дивовижно й прекрасно бачити взаємообмін культур. Композитор мріяв зробити так, щоб про Україну знав увесь світ.
Талант Івана Карабиця на ниві мистецького менеджменту був дійсно видатним. Він умів не тільки продукувати і генерувати ідеї, необхідні для нашого культурного поступу, а й блискуче втілювати їх у реальному історичному часі. Він зумів зламати стереотипи, що складалися десятиріччями, і запропонувати нові мистецькі форми й моделі організації концертного життя, як вимагають ініціативності в художніх ідеях. Він не ображався, а, навпаки, щиро радів з того, що його ідеї підхоплюють інші, тиражують у інших українських музичних фестивалях у різних регіонах України. У сучасній ситуації, коли українське мистецтво прагне вийти у світовий культурний простір, нам украй не вистачає таких талановитих організаторів і менеджерів, яким був Іван Федорович. Це був діяч культури нового покоління, з сучасним, широким поглядом на світ і вмінням розпізнавати віяння й тенденції часу нового ХХI століття. У цьому виді діяльності він був неперевершеним новатором і геніальним провидцем.
Карабиць був також видатним педагогом, який підготував до самостійного творчого життя цілу плеяду яскравих молодих митців, продовжував опікуватися їхніми долями після закінчення НМАУ ім. П. Чайковського. У концертній програмі вечора пам’яті, що вперше відбувся в академії за шість років, коли з нами вже немає Івана Карабиця, були виконані камерні твори випускників його класу Анатолія Гончарова, Артема Рощенка, Вадима Ракочі, Олени Ільницької, Андрія Бондаренка та Назарія Яремчука. Це сузір’я молодих талановитих і перспективних музикантів, які, отримавши потужний енергетичний і професійний заряд у класі професора І.Ф.Карабиця, не звернули зі стежини мистецтва, а продовжують плідно і творчо працювати за спеціальністю, пишуть музику, організують концерти і фестивалі, викладають, передаючи знання й досвід уже наступним поколінням музикантів.